Вступ до спеціальності

Метою курсу є ознайомлення студентів із змістом, формами, методами навчання за філологічним напрямом підготовки, пропонує їм варіанти свого майбутнього у професії та окреслює перспективи її розвитку. Також він повинен розкрити структуру філологічної науки та освіти, їхніх напрямів і складових. Окреслити засади наукової роботи, її принципи та інструментарій. Завданнями курсу є: - Завершення адаптації першокурсників до умов навчання у НаУКМА; - Ознайомлення студента із специфікою сфер діяльності філолога, з її змістом і характером; - Ознайомлення студентів із системою філологічної освіти в Україні та специфікою філологічних спеціальностей у НаУКМА; - Знайомить із науковими осередками мовознавчого і літературознавчого спрямування в Україні та світі, а також з філологічними школами НаУКМА; - Формування наукової культури студентів, культури праці за фахом; - Ознайомлення студентів з основами наукової діяльності, методикою і методологією, жанрами наукового дослідження. - Оволодіння загальними навичками коректного бібліографічного оформлення наукового матеріалу, формування загального уявлення про роботу з джерелом та з історико-літературною інформацією, термінологією та науковим апаратом філолога-науковця. - Вивчення курсу сприятиме формуванню у студентів інтересу до свого фаху, активізації пізнавальної діяльності, введення їх в активну самостійну науково-дослідну, науково-критичну діяльність.

Практика музейна (ознайомча)

Практика музейна (ознайомча)

Проходження музейної практики - це унікальна можливість розширити свій фаховий світогляд, уявлення про світовий і український культурно-історичні контексти, глибше зрозуміти лекційний матеріал гуманітарних курсів, детальніше познайомитися з персоналіями вітчизняної історії, культури, літератури, “подивитися” на явища української культури в світовому контексті. Студенти по закінченні практики матимуть уявлення про стан сучасного музейництва в Україні; зрозуміють роль музейної спадщини у формуванні національної ідентичності українців; ближче познайомляться зі спадщиною відомих діячів музейництва (Миколи Біляшівського, Данила Щербаківського, Миколи Макаренка, Федора Шміта, Богдана Ханенка, Миколи Сумцова, Людмили Проценко, Надії Нікітенко, Ірини Марголіної та інших), висловлять свої судження щодо музейної справи в Україні, зокрема в умовах повномасштабної війни, яка навела оптику на багато невирішених у суспільстві проблем як технічного, так і світоглядного характеру.

Українська драматургія ХХ-ХХІ ст.

Курс передбачає аналіз української драматургії кінця ХІХ - початку ХХІ століття. Увага зосереджується на зміні художньої мови української драматургії на зламі ХІХ-ХХ ст., коли відбувається відхід української драматургії від реалістично-побутової традиції та утверджується модерністський філософсько-естетичний світогляд. Простежується перехід української драматургії 1930-40-х років на рейки соцреалізму. Окреслюються особливості драматургії МУРу (Мистецького українського руху) та розвитку драматургічних жанрів після подолання матриці Корнійчука від 1960-х до 1980-х. Презентуються основні тенденції української драми від 1990-х дотепер. Предметом аналізу є творчість найвизначніших представників української модерністської та постмодерністської драматургії, зокрема Лесі Українки, О.Олеся, Л.Старицької-Черняхівської, С.Черкасенка, Я. Мамонтова, В.Винниченка, М.Куліша, І.Кочеги, І.Микитенка, І.Дніпровського, І.Костецького, Ю.Косача, Л. Коваленко, О.Корнійчука, О.Коломійця, М.Зарудного, В. Шевчука, В. Діброви, Неди Нежданої, А. Вишневського, Н.Ворожбит, П. Ар'є тощо.

Навчально-науковий семінар: модернізм і соцреалізм в українській драматургії й театрі ХХ ст.

Курс передбачає аналіз української драматургії та театру від зламу ХІХ-ХХ ст. до кінця 1960-х., тобто від культурного вибуху раннього модернізму, спричиненого зміною в естетичній свідомості, переорієнтацією мистецтва на неміметичний, нереалістичний тип письма до поступового згасання стилю, що був зіпертий на протилежний тип художнього мислення, але адміністративно, не за логікою естетичних змін, був запроваджений в радянському культурному просторі на початку 1930-х рр., що стало ідеологічною перемогою держави над мистецтвом. Відхід від етнографічно-побутової української тематики, формальний експеримент, умовність, символізм, гра, інтертекстуальні мотиви й коди, стилізація (античний, бароковий, романтичний струмінь), жанровий синкретизм, мистецький синтез, новий конфлікт і новий герой, символістські та неоромантичні домінанти в стильовій палітрі – риси української модерністської драми. Особливості драматургії Лесі Ураїнки, О. Олеся, Л. Старицької-Черняхівської, С. Черкасенка, В. Винниченка, Я. Мамонтова, І. Дніпровского, М. Куліша, І. Кочерги. Експресіонізм, авангардизм і абсурдизм в українській драмі та театрі 1920-1930-их рр., «філософія театру» Леся Курбаса, агітпроп в історії українського театру. Становлення соціалістичного реалізму. Канонічний соцреалізм в драматургії 30-х-40-х років (І. Микитенко, О. Корнійчук), теорія безконфліктності, соцреалізм як кітч, моделі інтерпретації творів соцреалізму. Спроба відійти від матриці Корнійчука, урізноманітнення та розширення тематики, елементи інтертекстуальності в 1960-их (О.Коломієць, М.Зарудний, О. Левада). МУР (Український мистецький рух) і повернення наприкінці 1940-их до незакінченого, а перерваного модерністського проекту; драма абсурду Ігоря Костецького та Людмили Коваленко як випередження світових тенденцій. Важливою інтенцією курсу є орієнтація на практичний результат роботи – публікації наукових розвідок, статей до Вікіпедії, рецензій, оглядів тощо.

Сучасна українська драматургія

Зміна естетичної парадигми у 1980-х-1990-х рр., відхід від матриці Корнійчука, прокладання постмодерністського вектору та «нової хвилі» в розвитку драми і театру (Я. Стельмах, Ю. Щербак, В. Шевчук, Я. Верещак, Т. Іващенко). Літературний текст як привід для власне театрального висловлювання. Домінування постнекласичного драматургічного дискурсу в українській драматургії 2000-2010-х років. Орієнтація на нереалістичний тип творчості, апеляція до Бароко, Романтизму й Модернізму. Три провідні напрями сучасної драматургії: біографічний (тексти, написані на підставі життя й творчості видатних людей), неоміфологічний (п’єси-казки, п’єси-міфи, п’єси-фентезі, п’єси-причі), експериментальний (мовний експеримент тощо). П’єси Неди Нежданої, Павла Ар’є, Наталії Ворожбит, Максима Курочкіна, Артема Вишневського, Анни Багряної, Людмили Тимошенко, Оксани Гриценко, Ніни Захоженко, Валерія Пузіка, Віри Макосій та інших.

Навчально-науковий семінар: модернізм і соцреалізм в українській драматургії й театрі ХХ ст.

Практика дослідницька

Ознайомлення студентів з основами дослідницької праці, з сучасними методиками наукового пошуку, з основами бібліографічної роботи, системами зберігання й використання першоджерел. Практиканти повинні засвоїти шляхи і джерела отримання інформації для проведення наукового дослідження, оволодіти навичками літературознавчої роботи, зокрема, опанувати методичними принципами підготовки текстів різних наукових жанрів, нормами і правилами їхнього оформлення. Студенти повинні мати уявлення про функціонування у різних сегментах наукової діяльності. Вони повинні розуміти взаємозв’язок теоретичної підготовки і практичної роботи, усвідомлювати важливість навичок дослідницької роботи.

Українська література-3 (література ХХ ст.)

У цьому курсі розглядається розвиток української літератури ХХ – початку ХХІ століть. Він визначався розмежуванням реалізму та модернізму, особливо у передвоєнну та міжвоєнну добу. Вирізняються найбільш репрезентативні стильові течії й напрями, звязок модернізму з іншими художньо-філософськими системами, зокрема з позитивістськими та авангардистськими моделями мистецької творчості. Визначається специфіка розвитку соціалістичного реалізму, його естетичні та ідеологічні параметри; розвиток модерністських, постмодерністських та неоавангардистських художніх тенденцій у літературі другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Основні етапи, провідні закономірності та національна специфіка української літератури XX ст. Літературний процес, його напрями і художні системи, визначні представники (О.Олесь, П.Тичина, В.Винниченко, Леся Українка, О.Кобилянська, Микола Хвильовий, М.Куліш, В. Домонтович, В. Шевчук, В. Земляк, Ю.Андрухович, О. Забужко, С. Жадан та ін.). Історія української літератури розглядається цілісно, із урахуванням українських та закордонних відгалуджень, контактно-генетичних зв'язків і типологічних відповідностей.

Українська література-3 (література ХХ ст.)

У цьому курсі розглядається розвиток української літератури ХХ – початку ХХІ століть. Він визначався розмежуванням реалізму та модернізму, особливо у передвоєнну та міжвоєнну добу. Вирізняються найбільш репрезентативні стильові течії й напрями, звязок модернізму з іншими художньо-філософськими системами, зокрема з позитивістськими та авангардистськими моделями мистецької творчості. Визначається специфіка розвитку соціалістичного реалізму, його естетичні та ідеологічні параметри; розвиток модерністських, постмодерністських та неоавангардистських художніх тенденцій у літературі другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Основні етапи, провідні закономірності та національна специфіка української літератури XX ст. Літературний процес, його напрями і художні системи, визначні представники (О.Олесь, П.Тичина, В.Винниченко, Леся Українка, О.Кобилянська, Микола Хвильовий, М.Куліш, В. Домонтович, В. Шевчук, В. Земляк, Ю.Андрухович, О. Забужко, С. Жадан та ін.). Історія української літератури розглядається цілісно, із урахуванням українських та закордонних відгалуджень, контактно-генетичних зв'язків і типологічних відповідностей.